Сонет 64 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)



64

Коли я бачу, як Часу правиця
Безжально нищить надбання століть:
Руйнує башти, храми і дзвіниці,
Вогнем пече зеленкувату мідь;

Коли я бачу, як вода і суша
Ведуть війну на звіданій межі:
Стихії б’ються, одна одну крушать…
Війна реальна - хибні рубежі;

Коли я бачу, як міста зростають,
Щоб потім під землею мати схов, -
З душі самої думка виринає:
Час десь іде вже й по мою любов.

Убивча думка! Що робити? Плачу,
Бо найсвятіше неминуче втрачу!

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

64

Коли я побачив, як люта рука Часу спотворює
Те, що було багатством та гордістю виснаженого, похованого століття;
Коли я бачу, як башти, що колись були надзвичайно високі, руйнуються вщент,
А бронза стає вічним рабом смертельної люті; 
Коли я бачу, як голодний океан здобуває
Перевагу над королівством суші,
А непохитна земля перемагає скупчення вод,
Збільшуючи свої надбання за рахунок втрат,  а втрати за рахунок надбань;
Коли я бачу таку зміну станів
Або ж як найбільш піднесений стан руйнується до самих підвалин, -
То це руйнування змушує мене замислитись
Про те, що Час прийде і забере моє кохання від мене.
Ця думка подібна до смерті, й іншого вибору не лишається,
Окрім як ридати над тим, що маєш, але боїшся втратити.


№ 64
When I have seen by Time's fell hand defaced
The rich-proud cost of outworn buried age;
When sometime lofty towers I see down-rased,
And brass eternal slave to mortal rage;
When I have seen the hungry ocean gain
Advantage on the kingdom of the shore,
And the firm soil win of the watery main,
Increasing store with loss, and loss with store.
When I have seen such interchange of state,
Or state it self confounded, to decay,
Ruin hath taught me thus to ruminate:
That Time will come and take my love away.
This thought is as a death, which cannot choose
But weep to have that which it fears to lose.