2 Переселенц

Почали вони входити у село дуже рано,ще сонце не сходило.Хто як, хто де.хто на возі,хто пішки.Деякі жінки час від часу схлипували,деякі старі та молоді тихенько співали,і було чутно в їхньому співі,щось дуже важке,що відкладало у душі розпечений відбиток болю.Чоловіки йшли понуро,опустивши голову,в руках кожен тримав віжки від вола чи коней.
Іван вийшов на узбіччя та вдивлявся у очі прохожих.Люди були сильно потомлені,ніби поламані.Деякі дівчата з жінками,потворно відвертали від нього погляд,і перешіптувалися.
Один чоловік, на вигляд заможніший від інших,підійшов до нього та простягнув у руках згорток.Побачивши це,всі раптом зупинилися.
- Дімітер, - сказав він і вклонився у знак пошани.
- Іван, - відповів хлопець,і відклонився у відповідь.
Всі хто був у колі його зору,склонили головами на зустріч та де не де почали посміхатись.
Дімітер відвернувся,та пішов до своїх.Іван розгорнув тканину,та побачив білий сир.У цей момент йому здалося,що краще буде відвести Дімітра до Онуфрія Дикуна,він знатиме що порадити цим людям,та як усім скоро треба буде знайти спільну мову.
Наздогнавши чоловіка,Іван перепросив його,і вони пішли разом до старого.
Дійшовши до хати старого,іван та його супутник зупинились.Вони побачили старого на причілку,він сидів та палив тютюн в люльці.Його погляд був дуже важкий та стомлений.
Перше Іван хотів ступити крок,та раптом Онуфрій мовив:
- стій тут Іване,хай сам зайде,потім ти підеш.
Дімітер,зайшов у двір Дикуна.Вони привіталися та пожали руки одне одному.
- като твоя живот?, - запитав Дімітер.
- добре, - відповів Онуфрій, - йдем до хати.
Увійшовши у хату,гість перше здивовано оглянувся,все що його оточило йому вкрай було приємним та трохи близьким.Він посміхнувся.Раптом,тишу прорізав плач дитини,і старий Дикун важко вздихнув вдруге.Іван,що стояв за спиною Дімітра,спитав:
- а що в Вас сталося?
- я не знаю,так вже два дні йде.Жінка не йме собі ради.А мені хоч вбийся.
Дімітр підійшовдо жінки з дитиною,оглянув їх та промовив:
- чакам, - і вийшов з хати.
- що він сказав,дядьку Онуфрію?
- зачекати.
Довго чекати не довелось,чоловік повернувся разом зі старою і показавши на дитину щось їй розповів.Стара подивилась на Дикуна,той кинув головою у знак згоди.Вона підійшла до дитини,взяла її на руки та почала щось говорити,ледве чутним голосом.Потім попросила молока і напоїла ним малого.Дитя заспокоїлося.Стара передала його до рук жінки,низько вклонилася і вийшла з хати.
- Що за дивина?
- то є стара Лєвка,наш лекар.