У павутині часу залишаю
Я біль, страждання і свою печаль
І ніби серцем в мандри вирушаю,
Коли думки ведуть за небокрай .
Невже незломна ця скарбниця часу
І чи колись хтось нею володів?
Були царі це чи мудра цариця
І чи відкрити хтось її взелів?
Мабуть що ні, бо зовсім непідвладна
Вона людській ослабленій руці,
Яка лиш нищить все та зовсім непридатна
До величі такої на землі.
Тож не марнуйте часу, бо роки
Не повернуть… така моя мораль.
І шансу повернутися не буде,
Лиш подумки крокуєм ми у даль.
Скарбниця часу
© Copyright: Алла Регент, 2013
Свидетельство о публикации №113101310452
Свидетельство о публикации №113101310452
Рецензии
