Перша серiя. Комендант Вiльгельм Вайсмюллер

Найбільший дім у Комарівці
звів років сто тому поміщик,
що на вовну розводив вівці.
Але ж -- нащадків не залишив.
Відтак тут піп з сім'єю мешкав.
Та вчасно втік за океани
він від катів енкаведешних,
бо був би зараз в Магадані.
В його будинку клуб зробили
із бюстом Коби в вестибюлі.
А потім красні відступили.
Тепер живе тут герр Вайсмюллер.
Бо німці на комендатуру
клуб, як прийшли, перетворили.
Стоїть тепер гіпсовий фюрер,
де був гіпсовий Джугашвілі.
Ще в першу світову Вайсмюллер
в нас воював тут лейтенантом.
Та молоді роки минули,
й його прислали комендантом.
Небезпідставно всі селяни
за дивака його вважали,
оскільки кожен божий ранок
із сонцем пан Вільгельм вставали,
та бігли по чотири кола
навкруг садиби свого штабу,
в любу погоду -- в дощ і в холод,
аж роззявали рота баби.
Тоді, бадьорою ходою
він до колодязя прямує,
та обливається водою,
навіть якщо мороз лютує.
Отак було і цього ранку.
Вайсмюллер, в настрої хорошім
опісля процедур й сніданку,
читає дошку оголошень,
що біля штабу простонеба.
"Що пишуть тут місцеві хами?"
Ось розділ "Здам" і,-- те що треба! --
"Здам партизанів з потрохами".
Ото нарешті пощастило!
Герр комендант дістав айфона,
переписав адресу, мило,
скайп, факс та номер телефона.
"Ті партизани задовбали,
через них стільки геморою!
То когось вбили, то щось вкрали...
Здолаю їх -- зроблюсь героєм!"
Гукнув своїх, зібравсь швиденько,
і -- за адресою з загоном.
Там бабця, та така старенька,--
що, мабуть ще з Наполеоном
була знайома особисто...
Стара, за відповідну плату,
надала ворогам-фашистам
потрібні їм координати.
Вайсмюллер руки потирає.
Ще ліпших не було обставин!
До френча в мріях приміряє
уже Залізного хреста він,
звання чергового смакує,
кар'єру, кабінет в Рейхстазі.
Та це попереду. Планує
він операцію наразі.
*
(далі буде)