Сонет 62 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


62

Я - мов Нарцис, кохаю до нестями
Всього себе. То є найбільший гріх.
Де лікаря шукати під зірками,
Щоб цей недуг здолати допоміг?

Мені здається, що моє обличчя
Чарівне й світле, як сама весна;
Душа і тіло сповнені величчя,
І сам я - незрівняна дивина.
 
Лиш дзеркало немов зі сну вертає:
У зморшках весь, без блиску у очах -
Чи старість милуванню підлягає?
Така любов до себе - просто жах!

Твоєю квітну юністю й красою,
Вік сивий розмальовую тобою.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)




62

Гріх себелюбності володіє зором моїм,
А також і душею моєю, і усім мною тотожно;
І від цього гріха нема спасіння,
Бо він настільки укорінився у серці моєму.
Мені здається, що ні у кого немає настільки благодатного обличчя, як у мене;
Настільки витонченої форми, такої небаченої краси;
Що ж до мене, я сам визначаю свою цінність,
Адже усіх інших за всіма цнотами я перевершую.
Проте коли моє дзеркало показує мені, яким я є насправді,
Побитий та пошматований задубілою старістю,
Тоді геть інакше я дивлюся на цю себелюбність;
Так любити себе було б жахливо.
Це тебе (цебто, себе) я вихваляю в собі,
Розфарбовуючи свою старість красою твоїх днів.


№ 62
Sin of self-love possesseth all mine eye,
And all my soul, and all my every part;
And for this sin there is no remedy,
It is so grounded inward in my heart.
Methinks no face so gracious is as mine,
No shape so true, no truth of such account,
And for my self mine own worth do define,
As I all other in all worths surmount.
But when my glass shows me myself indeed,
Beated and chopped with tanned antiquity,
Mine own self-love quite contrary I read;
Self so self-loving were iniquity.
'Tis thee (my self) that for my self I praise,
Painting my age with beauty of thy days.