Посеред туманної вулиці звичайного осіннього дня
Зустрілися двоє – його гордість і її краса.
І здалося йому, що бачить він такі очі щодня,
Але в ній було щось, що ніколи не згаса.
І на мить припинило плакати небо,
На долю секунди заспокоївся вітру орган.
Казати, певно, вже не треба,
Що її очі для нього – мінливіші вже за туман.
За один подих він згадав усе, що до неї було,
І зрозумів, що ніде іще так глибоко не тонув,
І ніщо у душі його так не цвіло,
Як цей невідомій світ, що вперше сьогодні майнув.
І поки плутались у його голові вигадані імена,
Її очі вже потонули на тих небесах,
Де посеред туманної вулиці звичайного осіннього дня
Розпрощалися двоє – його гордість і її краса.
Посеред туманно вулиц...
© Copyright: Инна Дудник, 2013
Свидетельство о публикации №113100907572
Свидетельство о публикации №113100907572
Рецензии