У колисці думки колихала,
У колисці захмарових мрій.
Заколисані думи зітхали…
Ти не мій, ти не мій, ти не мій.
Крадькома від усіх, в потаємне
Думка птахою дзвінко летить,
Як із прірви – в кохання взаємне,
Щоб тебе, любий мій, долюбить.
Сонцеокій надії не спиться –
Загорається, наче зоря.
Хай ніколи ця мить не скінчиться,
Де ми вдвох, де ти мій, я – твоя.
Заплела у косу білі хмари,
Викидаю із серця печаль
Ту, що круком літала над нами,
І гукаю в захмарову даль.
Я гукаю тебе на всю силу,
Я у всесвіт кричу: «Повернись!»
Ти візьми мої лагідні крила,
Злетимо у захмарову вись.
Злетимо! Злетимо! Прилетіли…
Чути брязкіт розбитих надій.
Синім полум’ям спалено крила…
…Ти не мій, ти не мій, ти не мій…
2009
Захмарова даль
© Copyright: Татьяна Конюшенко, 2013
Свидетельство о публикации №113100600861
Свидетельство о публикации №113100600861
Рецензии