Iван Кожедуб

   

Про Кожедуба піде мова
Прославив він своє ім’я.
Пілотом був Іван від Бога,
Не випускав із рук «руля».

Він підкоряв простори неба,
Не раз виконував «петлю».
І розумів – літати треба,
Щоб бути гідним у строю.

Пісні співав про Україну,
Не забував свій рід і край.
Листи писала мати сину:
«Навчайся, сину, і літай.»

Здоров’я, сил йому бажала,
Іван коханим сином був.
І кожен день його чекала
У сні він голос мами чув.

Садок вишневий біля хати,
Згадав дитинство він своє,
Як на городі поле мати,
А вечорами іще й ш’є.

Жили в турботах всі роками
І працювали на землі,
Завжди гордилися синами,
Бажали щастя у житті.

Родин своїх не забували,
Куди б їх доля не вела.
Листи додому присилали
І сумували без села.

Літав Іван, парив у небі,
Дививсь на землю з висоти.
Пливли по небу хмари білі
Такої ще не бачив він краси.

Війна прийшла на нашу Землю,
Все опинилось під вогнем,
Бомбили Дніпрогеса греблю,
Фашист погрожував мечем.

Всі воювали, як герої
Йшли на таран і ешелон.
Пілоти билися у небі
І був у них один закон.

Німецьких асів не боятись,
Клялись пілоти на землі.
І паніці не піддаватись,
Це розуміли всі тоді.

Іван збивав їх безпощадно,
Провів уміло всі бої.
Робив маневри дуже ладно
Він знав обов’язки свої.

Героя Зірка засіяла
На Кожедубовій груді.
Про подвиг сина мати взнала
І загордилася тоді.

Війну закінчив кавалером,
Три Зірки чесно заслужив.
Літав і милувався небом,
Своїм життям він дорожив.

Проніс достойно честь пілота,
Вітчизні вірно відслужив.
Нащадки не забули Кожедуба
Роками в пам’яті він жив.

Стоїть у бронзі величаво,
Син України – Кожедуб.
Проміння сонячне ласкає
Іваном висаджений дуб.