Мене не турбує як ти прибираєш волосся
З обличчя її, коли бешкетує вітер.
Коли запевняєш себе, що, напевне, здалося…
Знайшовши послання тобі з ненаписаних літер.
Мене не дратує, що спить із тобою у ліжку.
І що прокидається разом з тобою… спросоння
Смієшся… Вона ж так нагадує кішку.
І «доброго ранку», і щось,мабуть, ще… непристойне.
То все так логічно. Для мене то зовсім пусте.
У вашому щасті немає для мене отрути.
Та я її, чуєш, ненавиджу просто за те
Що бачить тебе… і що може твій голос почути.
Сама я спалила мости. Тут моя лиш провина.
Я як наркоман… я в зав’язці від тебе роками…
І я кожен день від нестачі тебе в житті гину.
Покарана, ніби дитина, за гру з сірниками.
ПостсиндроМ
© Copyright: Настасья Гром, 2013
Свидетельство о публикации №113093007163
Свидетельство о публикации №113093007163
Рецензии
