Вечная материя. Богдан-Игорь Антоныч

Затерянный в хвощах, укутавшийся в ветер,
укрытый небом, спутан песен пеленами
лежу, как мудрый лис, в папоротниковой сети
и стыну, стыну и твердею в белый камень.

Растения зеленым половодьем,
часов, комет и листьев непрерывный лепет.
Зальет меня потоп, раздавит солнца лОдья*
и тело в уголь превратится, песни в пепел.

Прокатятся, как лава, тысячи столетий
и там, где жили мы, повырастают пальмы.
Шахтер однажды, угля ягоды заметив,
ударит в сердце мое, звонко и печально.


*лОдья - славянское морское и речное судно. Именно от слова лОдья произошло современное слово лодка (маленькая лОдья)
______________________________________________


Богдан-Ігор АНТОНИЧ
ПІСНЯ ПРО НЕЗНИЩЕННІСТЬ МАТЕРІЇ

Забрівши у хащі, закутаний у вітер,
накритий небом і обмотаний піснями,
лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом,
і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.

Рослинних рік підноситься зелена повінь,
годин, комет і листя безперервний лопіт.
Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,
і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.

Прокотяться, як лава, тисячні століття,
де ми жили, ростимуть без наймення пальми
і вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,
задзвонять в моє серце джагани в копальні.