сонет 50 Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


50

Як сумно путь долати, як нелегко!
В чужім краю на ніч знайшовши пристань,
Кажу собі: «Мій друг тепер далеко,
І з кожним кроком збільшується відстань».

Вірненький кінь мій смуток відчуває,
Душі стогнання, серця блискавиці…
Ступає важко, ніби певне знає:
Мої думки йдуть всупереч мандрівці.

Його боків торкають гострі шпори.
Що я роблю! Тварина ж бо не винна.
Ірже мій коник, я стогну, бо горе
Ще дужче коле, аніж шпага чинна.               

Віщую: стогін наш - то долі воцаріння:
Позаду радощі, попереду - тужіння.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


50

Як же важко мені подорожувати своєю дорогою,
Коли там, куди я прагну - наприкінці моєї виснажної подорожі
Скажуть мені розслаблення і відпочинок,
«Ось скільки миль відділяють тебе від твого друга!»
І та тварина, що везе мене, змученого своїми стражданнями,
Важко йде вперед, адже несе на собі ще й їхню вагу;
Ніби кінь, сердега завдяки якомусь інстинкту знає,
Що його вершник не полюбляє швидкої ходи, яка віддаляє його від тебе.
Його не можна змусити рухатися швидше кривавими шпорами,
Котрими гнів іноді вдаряє його по боках,
На які він відповідає тяжким стогнанням,
Більш гострим для мене, ніж удар шпорами по його боках.
Адже це стогнання наводить мене на думку:
Моє горе лежить попереду, а моя радість залишилась позаду.


№ 50
How heavy do I journey on the way,
When what I seek (my weary travel's end)
Doth teach that case and that repose to say
'Thus far the miles are measured from thy friend’.
The beast that bears me, tired with my woe,
Plods dully on, to bear that weight in me,
As if by some instinct the wretch did know
His rider lov’d not speed being made from thee:
The bloody spur cannot provoke him on
That sometimes anger thrusts into his hide,
Which heavily he answers with a groan
More sharp to me than spurring to his side;
For that same groan doth put this in my mind:
My grief lies onward and my joy behind.