сонет 49 Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


49

Невже діждусь (яка болюча думка!,
Коли черствим зі мною станеш ти
І нашим давнім  райдужним стосункам
Захочеш раптом риску підвести?
               
Чи буде мить, коли, мов перехожий,
Два ока-сонця, стрівши, одведеш
І тим на мряку зміниш день погожий,
А серце як кинджалом обпечеш?

До того дня я мушу дух зміцнити,
Щоб вибір твій, (фатальний і сумний)
Міг виправдати, зваживши прожите,
Й уклін тобі зробити доземний.

І так тобі скажу вже без зітхання:
«Душа не має влади над коханням».


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


49

На той час (якщо він взагалі прийде,
Коли я побачу, що ти супиш брови, оглядаючи вади старості моєї,
Коли любов твоя підіб’є всі баланси,
Залучена для перевірки суспільною думкою;
На той час, коли ти пройдеш повз мене, немов незнайомець,
І мигцем привітаєш мене цим сонцем - твоїм оком,
Коли любов, вже не така, якою вона була раніше,
Знайде причини для постійного суму:
До цього часу я зможу закріпитися у фортеці,
Усвідомлюючи свою власну спустошеність,
І підійму руку проти себе.
На захист законної правоти твоєї сторони.
У тебе є законні підстави полишити мене, бідолашного,
А в мене немає жодного законного пояснення любові до тебе.


№ 49
Against that time (if ever that time come)
When I shall see thee frown on my defects,
When as thy love hath cast his utmost sum,
Called to that audit by advis’d respects;
Against that time when thou shalt strangely pass,
And scarcely greet me with that sun, thine eye,
When love, converted from the thing it was
Shall reasons find of settled gravity:
Against that time do I ensconce me here
Within the knowledge of mine own desert,
And this my hand, against my self uprear,
To guard the lawful reasons on thy part.
To leave poor me thou hast the strength of laws,
Since why to love I can allege no cause.