***

Десь за озером у сиву нічку темну,
Прокинувся чугайстер,недаремно,
Він спав і не виходив цілий день,
Він ждав коли зведуть мавки пісень,
Він ждав коли його покличе українська ніч,
Коли в хатині на селі погасне піч,
Коли прокинеться нічна природа,
Коли заграє в жилах лісова порода.
Тоді він вийде,біла довга борода,
Потягне старі кості важко,не біда,
Ні не біда що він прожив вже стільки років,
Побачив щастя,біди і весь світ широкий.,
Та лиш в останні роки таки повернувся,
На свою батьківщину,не забувся
І не зостався в мандрах чужоземних,
Бо гріє серце й душу рідна земля.
Та й як без нього проживуть казки на Україні?
Що ж не побачать діти мрії у них сині?
І що бабуся не розкаже вже малечі,
Про Українську ніч,сидячи біля печі.
Про мавок і русалок ,про папороть і її цвіт,
Який туманить розум,
Про українські зорі,які світять там на небі над чумацьким возом,
Розкаже,бо оберігає приносячи радість ,ласку,
Наш лісовий чугайстер,добру казку.