Натхнення

                До написання вірша мене спонукали події, які
                відбулися у Врадіївці, Миколаївської області.
                Де троє виродків жорстоко побили, а потім
                згвалтували  молоду дівчину. Двоє з цих
                нелюдей були у формі капітана та лейтенанта
                міліції. Розгнівані земляки постраждалої
                розгромили відділок в якому колеги ховали від
                гніву людей одного з гвалтівників.         

    
                НАТХНЕННЯ

                Так  хочеться  писати про  весну,
                Так хочеться писати про  кохання!
                Але ніяк себе я в руки не  візьму,
                Повірте в це тяжке - моє зізнання!
                Немає  про   добро писати  сил,
                Нема наснаги і  нема натхнення!
                Хоч  допомоги  в Бога я просив,
                Та  на  заваді наше сьогодення!
                Не  пишеться про щастя  і тепло,
                Не твориться про зорі та дороги!
                А  лізе під  перо прокляте  зло
                І  сунеться під всі мої  пороги!
                Ось виродки державні  на  слуху,
                Ну як не прокричати цю    подію?
                Гвалтують і  вбивають на  шляху
                І  викликають людську  безнадію
                Не  написати і змовчати я   не   можу,
                Про  те  як  мій   народ     мордують!
                І  що загнали  всіх в свинячу огорожу,
                Та баландою всіх нас поять  і годують!
                Про  пенсії   злиденні,  про  зарплати,
                Яких лише на   юшку   людям   вистачає!
                Про  рейдерів,  злодіїв   та  про хати,
                В які людей бандитська зграя не пускає!
                Про   депутатів,     що    сподобились   братві,
                А   також  про   братву,  що  стала  депутатами!
                І  що  ганьблять  вони  Украйну  на  весь  світ,
                Та тикають  нам  в  ніс  смердячими   мандатами!
                Про суддів, що про честь не знали і не знають!
                Про прокурорів що за гріш вас чорту  віддадуть!
                Про відділки де вас розпнуть  і   розтерзають,
                Про тих, які за гроші  рідну  матір  продадуть!
                Про  те,  що  захисту  в   державі  не  знайдеш,
                Про  молодь  без  роботи, без  дому, без  надії!
                Про те, що як без грошей - в лікарню ти прийдеш,
                То лікування - це примарні, незбутні, твої  мрії!
                Про діточок,  які приречені  від    роду,
                Померти тяжко на    рідному     подвір’ї!
                Бо  вкрав   бандит  всі ліки у   народу,
                Та  закопав,  сховав  у       Межигір’ї!
                Про  те,  як  «наркотою»   в   нас   торгують,
                Ні  не   бандити,  а  «молодці»  в  шевронах!
                А   їх   нахабно,  без   боязні     «кришують»,
                З під того  ж    даху  –  в  золотих  погонах!
                Пробачте    любі,   але  я    вже притомився,
                Писати  про  лайно   також   нема  натхнення!
                Мій   мозок   наче  брудним  льодом  вкрився,
                А в мене ще рифмованого бруду - велика жменя!
                Але  комусь же треба і про це  писати,
                Комусь  же гуртувати треба  нас  усіх!
                А як мовчати, то щастя нам не   знати,
                Не   мати    нам  поняття  про  успіх!
                Я   щиро   вірю,   що  гуртом  ми      зможем,
                Отримати    у   Бога    його    благословення!
                Я вірю, що всі  разом  -  ми  біса  переможем,
                І дасть нам Бог для цього наснагу і натхнення!
      
                18 липня  2013 року   Григорій Трудний