сонет 44 Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


44

Якби з думок плоть формувалась тлінна,
Тоді б ніде зупину я не мав;
Туди, де ти, у будь-яку місцину
Я б миттю світлим духом долітав.

Все неважливо: простір, час невпинний…
За думкою, як промінь золотий,
Долав би море, гори і долини,
Щоб стрітися з тобою, друже мій.

Але - нажаль! - мене вбиває думка,
Що я не думка - виконавець мрій,
А лише тіло, і в моїм набутку
Земля й Вода у торбі шкіряній.

Двох елементів гніт мене притис
До поля скрут і до озерця сліз. 

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


44

Якби тіло моє було зіткане з думок,
То болісна відстань не зупинила б мене,
Адже тоді, незалежно від відстані, я міг би подорожувати
З далеких країв туди, де зараз перебуваєш ти.
І неважливо, де я буду, хоч би я стояв 
Навіть на найвіддаленішому від тебе клаптику землі;
Адже спритна думка зможе перестрибнути через землю і море,
Як тільки уявить собі, де могла б бути кохана людина.
Але - нажаль! - мене вбиває та думка, що я не є думкою,
Щоб блискавично перелітати на далекі відстані, коли ти не поруч,
А навпаки, моє тіло більшою мірою складається із землі та води,
І тому мені лишається лише стогнаннями доймати час,
І я нічого не отримую від тих елементів, які входять до складу тіла,
А лише гіркі сльози, що завдають ран, немов крюки.

№ 44
If the dull substance of my flesh were thought,
Injurious distance should not stop my way,
For then despite of space I would be brought,
From limits far remote, where thou dost stay.
No matter then although my foot did stand
Upon the farthest earth removed from thee,
For nimble thought can jump both sea and land
As soon as think the place where he would be.
But ah, thought kills me that I am not thought,
To leap large lengths of miles when thou art gone,
But that, so much of earth and water wrought,
I must attend time's leisure with my moan,
Receiving nought by elements so slow
But heavy tears, badges of either's woe.