Якось і дивно, і мариться досі,
Важко стежину попутню знайти.
Серце ридає, коли бачить осінь,
Листя шепоче: "Її відпусти".
Стежки вже сходяться, чується досі
Плин малинОвий минулих ночей.
Серцю пригод вистачає - і досить,
Сум не зникає з блакитних очей.
"Це не твоє", - призиває барвінок, -
Ці кольори ти вже вивчити зміг.
Дощ викликає на поєдинок,
Буде і радість, буде і сміх...
Час розфарбує безбарвні долоні,
Віки відкриються, прийде лиш час.
Не залишай своє серце в полоні,
Вогник надії досі не згас.
Якось дивно, мариться дос...
© Copyright: Кулик Евгений, 2013
Свидетельство о публикации №113091909060
Свидетельство о публикации №113091909060
Рецензии