Я виросла морально, і тому
Не ображаю ні людей, ні речі.
У всьому бачу лиш свою вину,
В ній клясти інших зовсім не доречно.
Самотність я вже більше не душу.
На неї не кидаюсь з кулаками.
« Ти знов пришла до мене? Що ж… ПрошУ.
Тобі налити чаю? Може кави?
Тебе ж не проженеш. Ти прийдеш знов.
Цього ніщо, напевне, не зупине.
Я не виню тебе. То все любов.
Ти – наслідок. Вона твоя причина.»
Самотність дякує, що не тримаю зла.
І, пригостившись кавою духмяною,
Заплакала. За плечі обняла:
«Я теж колись як ти була коханою».
Саме та самота
© Copyright: Настасья Гром, 2013
Свидетельство о публикации №113091905953
Свидетельство о публикации №113091905953
Рецензии
Не хочу виглядатифамільярним, але після такого вірша хочеться назвати Вас Настьоною.
Дуже сподобався Ваш витвір і як добре, що Ви зайшли до мене -)
З повагою і букетом розквітлих троянд.
А ще якусь пісню ПінкФлойд -)
Игорь Стожар 19.09.2013 21:05 • Заявить о нарушении
Дуже сподобався Ваш витвір і як добре, що Ви зайшли до мене -)
З повагою і букетом розквітлих троянд.
А ще якусь пісню ПінкФлойд -)
Игорь Стожар 19.09.2013 21:05 • Заявить о нарушении