Мабуть і Бог не перелічить
Ганебства піднятих вершин,
Яке здіймається з глибин,
І світ безжалісно калічить.
Біжить цілющий ще струмок,
Та коні зла летять щодуху,
Від їх безтямно – злого руху
Знов скаламутиться пісок.
І хто й поп’є, омиє душу,
Тяжіє смутком. І в злобі
Не здатний вірити собі,
Ні людям. Серце, зло підсушить.
А де й почуєш крик душі,
Та знову царство темне кличе,
Пообіцяє щось величне,
Коли стоїш вже на межі.
Ми всі тепер такі, на жаль:
І підлість маємо й образу,
Кидаємось до зла щоразу,
Коли ховаємо печаль.
09.07.2009.
Мабуть i Бог не перелiчить...
© Copyright: Володина Вера Вескай, 2013
Свидетельство о публикации №113091808189
Свидетельство о публикации №113091808189
Рецензии