Помирає без кохання
Сонце. Промені як п’яні.
І картає себе світло,
Що воно навіки зблідло.
Слабкість досягла конвульсій,
І недовго вже у русі.
Бо безтямно, навіть дико,
Закриває вічне віко.
Стережіться небокраї,
Сонце горем западає.
Серед білого каміння
Не впіймає воскресіння.
А Творець сидить у кріслі,
І співає Вічну Пісню.
У Дванадцяти в руках,
З сонця залишився прах.
16.11.2008.
Помира без кохання...
© Copyright: Володина Вера Вескай, 2013
Свидетельство о публикации №113091808173
Свидетельство о публикации №113091808173
Рецензии