Осіння ніч, безумна та холодна,
І повний місяць, наче в серце ніж,
Зірок багато, та не гріє жодна.
Думки стернею ходять босоніж.
Та я чомусь не відчуваю болю,
Журба стікає у сумні вірші,
А я іду, життєвим диким полем,
Через яри, болота та кущі.
Іду на схід, на зустріч мрії – Сонцю,
Воно зійде, я вірю та іду,
А серце прагне, щастя нових порцій,
Які прогонять смуток та журбу.
Тягар печалі скину та полину,
До свого Сонця, як колись Ікар,
І ніжне слово, криком журавлиним,
Буде лунати з під високих хмар.
І не біда, що жар обпалить крила,
В обіймах Сонця, смерть небесний дар,
Мій попіл , землю, ніжним словом вкриє,
Засіє рясно, як колись Кобзар.
Осiння нiч, безумна та холодна
© Copyright: Федик Юрий Михайлович, 2013
Свидетельство о публикации №113091810635
Свидетельство о публикации №113091810635
Рецензии
Гарний вірш...Гарна рідна мова...
З повагою...Я)))
Настасья Гром 24.09.2013 12:58 • Заявить о нарушении
З повагою...Я)))
Настасья Гром 24.09.2013 12:58 • Заявить о нарушении