Покосное время. Из Шона Маклеха...

Ш О Н  М А К Л Е Х

КОСОВИЩЕ (http://www.stihi.ru/2013/09/16/1188)

                «…Куди йдуть туман, кавова гуща
                Та старі календарики?»
                (Хуліо Кортасар)

                Пам'яті О. П.
               
Гра в хованки одвічна і проста:
Ми бавимось як діти безтурботні
 Хоч вже дорослі… І священна простота
 Так тішить нас у дні спекотні.
Ми бавимось – в слова і прапори
 І в хованки – з бабусею старою,
Що платтям білим світить до пори
 У темряві епохи геморою.
Бабуся – мати бусурманських косарів
 Косу ладнає для трави і квітунів,
Що головами в полі ляжуть на покоси.
Поети, гречкосії та нечоси!
Он бачите – сміється сивий дід,
Отой одвічний, що оцю забаву
 Нам вигадав – отож коштуйте мід
 І виноград, і сонячну заграву,
Допоки жарти сумом не зійшли,
Допоки тлін з стражденної землі
 Не став водою, у яку пірнати нам –
Нам дивакам, паяцам, штукарям.
Бабуся в білому несе свою косу
 А ранок подарує нам росу –
Нам, дітям чорної землі
 І сонця спраглого, що світить у імлі,
Нам – квітам вишні, білим пелюсткам,
Нам – людям, птахам і вікам.



--------------------------------------------------


                "... Куда уходят туман, кофейная гуща
                и старые календарики?"
                (Хулио Кортасар)

                Памяти О.П.


Да, прятки - вечная игра, простая...
Беспечные, мы всё в неё играем,
Хоть выросли уже... И простота святая
 В дни жаркие нас утешает.

Играем мы - в слова или флажки,
И в эти прятки - с бабушкой седою,
Что белым платьем светит до поры
 На тёмную эпоху геморроя -

Она - мать басурманских косарей -
 Для трав и для соцветий ладит косу ,
Что головами в поле лягут на покосе.
Поэты , хлебопашцы  всех мастей!

Смотрите, старый дед смеётся - вот!
Тот, вековечный, что эту забаву нам
 Сам выдумал - так пригубите ж мёд,
И виноград, подсолнечника зарево,

Покуда шутки грустью не взошли,
Покуда тлен из страждущей земли
 Не стал водою, чтоб в неё нырять и нам -
Затейникам, паяцам, чудакам.

Вся в белом бабушка несёт свою косу,
А утро будет нам дарить росу -
Весёлым чернозёма детям
 И солнца жадного, во мгле что светит - нам! -

Цветущим вишням, белым лепесткам -
Нам! - людям, птицам и векам.

------------------