Пiд лагiдним крилом зiрок

      ТИ ПАМ'ЯТАЄШ?

О, мій коханий, любий! Де ж ти є?
Навіщо серце ти забрав моє?
Мої думки, бажання навісні
Звернув на себе, наче уві сні.
Ти пам'ятаєш, як під час грози
Ти пригорнув мене, як в ті часи,
Коли під лагідним крилом зірок
Ти вперше брав кохання в них урок.
А пам'ятаєш, що усі пісні,
Які співав в ту ніч ясну мені,
Були про нас, про двох пташок весни,
Що нерозлучні навіть уві сні.
Вінчав нас плескіт тихої ріки,
Вінчав на довгі роки і віки,
Весільну нам співали цвіркуни
Під ніжний дзвін чарівної струни.
Тоді така щаслива мить була,
Що аж ніяк так довго не могла
Для нас, безтямних, вічністю тривать...
І час прийшов кохання розірвать.
І ми розстались, як ті дві зорі
У світанковій ранішній порі.
Бо ти ранкова зіронька весни,
А я вечірня зірка восени...
По різні боки на планеті ми,
Не вдіємо нічого вже самі.
Лиш є надія, що слова мої
Безжурний місяць передасть тобі.
І ти згадаєш, сонечко, мене,
Коли тобі він тихо підморгне...