Порожнi колiї, вагони,
порожнi люди, їх серця.
I знов в порожньому вагонi,
порожня самота.
Порожнi погляди і люди,
а в них, порожнi їх серця.
Куди ти їдеш?
Де ти будеш?
I чи дiйдеш ти до кiнця?
I чи раптово не покинеш,
порожнiй потяг, цей вагон.
Куди ти iдеш?
Де ти будеш?
Чи не спитаешься?
Агов!
Прокинся люде!
В цьому свiтi,
Все ще лишилась доброта,
В твоему серцi добрi люди,
Тодi невже це самота?
Ти їдеш потягом надiї,
В якого за вiкном,
твоi дитячi добрi мрiї,
твiй рiдний край,
твiй милий Дон.
Прокинся друже, озернись,
ти свое щастя не збагнув,
Чи не про це ти, друже мрiяв?
Чи не про це в Бога молив?
Це твiй квиток у добру мрiю,
Це твiй вагон у забуття,
Це потяг твiй, твоя надiя,
Що доведе все до кiнця!
Обрiй мрiй
© Copyright: Кира Мэс, 2013
Свидетельство о публикации №113091005593
Свидетельство о публикации №113091005593
Рецензии