39 сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


39

Твої чесноти славити належно
Не можу, виключаючи себе.
Ми як одне. Хвалитися - нечесно,
Бо так не возвеличую тебе.

Єдиний вихід - два притулки мати,
Два імені одній любові дать,
Тоді б здаля я міг тебе вітати,
Красу твою й душевність вихвалять.

Розлучення! Чи буду духом скніти?
О, ні! Один, як перст, на чужині
Тебе я буду серцем лицезріти,
І Час мине, як ніч в липневі дні.

Я певен, наше довге розставання 
Чуття підсилить і зміцнить кохання.    

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


39

О, як же я можу оспівати твою цінність гідно,
Якщо ти сам - уся найкраща частина мене?
Що може принести мені уславлення самого себе?
І кого, як не себе, прославляю я, славлячи тебе?
Саме заради цього давай жити окремо,
А наше кохання нехай загубить ім’я єдиного,
Щоб я, завдяки цьому роз’єднанню, зміг би віддати
Тобі те належне, на що заслуговуєш тільки ти.
О, розлуко, якими б тортурами ти виявилась,
Якби твоє кисле дозвілля не давало б солодкої свободи
Заповнювати час думками про любов,
Котра так солодко обманює розум і час,
І якби ж ти не вчила, як робити єдине роздвоєним,
Уславлюючи тут того, хто зараз від мене далеко.


№ 39
O how thy worth with manners may I sing,
When thou art all the better part of me?
What can mine own praise to mine own self bring?
And what is't but mine own when I praise thee?
Even for this, let us divided live,
And our dear love lose name of single one,
That by this separation I may give
That due to thee which thou deserv'st alone.
O absence, what a torment wouldst thou prove,
Were it not thy sour leisure gave sweet leave
To entertain the time with thoughts of love,
Which time and thoughts so sweetly doth deceive,
And that thou teachest how to make one twain,
By praising him here who doth hence remain.