36 сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


36

Ми мусимо з тобою розійтись,
Хоча два наших серця, мов близнята.
Плекай гаразд, від лиха бережись,
Хай буде честь лише моя розп’ята!

Нам бачитись з тобою не дають
Одна любов, та дві несхожі долі.
Неси свій хрест, мій хрест - незнаний путь,
Вінець терновий - шпичаки юдолі.

Що знаємося, виду не подам,
Щоб честь твою не ганили злослови.
І ти не дай осудливим очам
Ім’я своє пускати до обмови.

Люблю тебе і маю все зробити,
Щоб світ черствий не міг тебе чорнити.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)



36

Я визнаю, що ми, напевне, маємо бути розділені,
Хоча наші нероздільні кохання злилися в одне,
І всі ті плями безчестя, що лишаються зі мною,
Ніс я один, без твоєї допомоги.
У нашого кохання мета лиш одна,
Хоча у нашому житті - різне зло,
Та це не змінює єдиної суті нашого кохання,
Проте воно (зло) все ж краде милі години радості кохання.
І я, може ніколи не впізнаю тебе
Та ще й боюся, щоб моя вина, що я її вже спокутував, не присоромила тебе,
І не винагороджуй мене публічним схваленням,
Хіба що у випадку, якщо ти славу вилучаєш із себе самого:
Та навіть якщо ти цього не зробиш, я люблю тебе й таким, яким ти є,
Оскільки ти мій, схвальний відгук про тебе стає таким самим для мене.


№ 36
Let me confess that we two must be twain,
Although our undivided loves are one:
So shall those blots that do with me remain,
Without thy help, by me be borne alone.
In our two loves there is but one respect,
Though in our lives a separable spite,
Which though it alter not love's sole effect,
Yet doth it steal sweet hours from love's delight.
I may not evermore acknowledge thee,
Lest my bewailed guilt should do thee shame,
Nor thou with public kindness honour me,
Unless thou take that honour from thy name:
But do not so; I love thee in such sort,
As thou being mine, mine is thy good report.