33 сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

33

Не раз я бачив, як світило дня
Вбирає в чари райдужні світанки,
Як пестить гори, ріки і поля,
Усе живе скликаючи до танку.

А потім за лаштунки сірих хмар
Сховається, немов несе образу,
І крадькома, як цькований бідар,
Тікає в ніч, лишивши світ до часу.

Так сонце любе і мого чола
Торкалося побідоносним блиском.
На жаль, недовго… Джерело тепла
Мені затнула хмара ненависна.

Любов земна - що світоч небозводу:
Ласкавість раптом змінює негода.




СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

33

Я багато разів бачив, як славетний ранок
Освітлює променями верхівки гір,
Цілуючи своїм золотим лицем зелень лугів,
Перетворюючи на золотобліді струмки за допомогою небесної алхімії,
Але незабаром дозволяє низькоплинним хмарам пройти
Потворною процесією його небесним обличчям
І, від віддаленого світу ховаючи свою зовнішність,
Крадеться непоміченим до заходу з цим безчестям;
Точно так сонце моєї юності сяяло якось рано вранці
З усією славною благодаттю на моєму обличчі;
Але лише годину воно було моїм,
Хмари зверхні затулили його від мене.
Та за це моя любов його жодним чином не зневажає;
І сонця світу можуть заплямуватися, коли заплямоване сонце небесне.


№ 33
Full many a glorious morning have I seen
Flatter the mountain tops with sovereign eye,
Kissing with golden face the meadows green,
Gilding pale streams with heavenly alchemy,
Anon permit the basest clouds to ride
With ugly rack on his celestial face,
And from the forlorn world his visage hide,
Stealing unseen to west with this disgrace:
Even so my sun one early morn did shine
With all triumphant splendour on my brow;
But out, alack, he was but one hour mine,
The region cloud hath masked him from me now.
Yet him for this my love no whit disdaineth:
Suns of the world may stain, when heaven's sun staineth.