Про що розпов дать вам?

Про що розповідать вам? Я не знаю.
Вірші — то пісня. Треба їм лунать.
Вірші — то пісня. Я — німий прозаїк,
І вмію лише пошепки кричать.

Лиш пошепки волать про тії хвилі,
Що в грудях гойдають і серце швидше б'е.
Я дякую тій бурі і тій зливі,
Які батьками хвиль сердечних є.

Мій мозок живиться від хвиль чудесних.
З вітрів мрійливих крила він кує.
А я вже прагну до висот небесних.
Злетіти в небо тіло не дає.

Нехай і так! Давно на це начхав!
Ловлю я хвилі, вітри, бурі й зливи,
Щоб швидше вітер в крила закував,
І щоб у кузні мозку швидше били.

Невдовзі я злечу у вись небесну,
Там де кохання, воля, щастя й мир.
Де можно доторкнуться мрій чудесних.
Там всі крилаті, кожен з них творив.

Не написав новел або романів,
Щоб жити вічно з шелестом листів.
Ні, жити вічно я не маю планів,
Й відомості ніколи не хотів.

Але сягнути до творців бажаю,
Відчути крилами вітри пригод.
Тому так часто пошепки волаю.
Тому так прагну щастя і незгод.

Я молодий, я просто ще зелений.
Я поглинаю в себе почуття.
Це є ключі. Тепер поглянь на мене,
І обери потрібного ключа.