Шон Маклех Блуждая над морем

Все реки текут, но им не переполнить море
(Книга Экклезиаста. VII)

Небесной выси ярко-синий бархат
И над водой - прозрачным плачем стих
Полузабытый миф об аргонавтах.
Читаю Данте. Ты меня прости.
И не кори. Минувшее - мираж
Почти абсурд. Моя Фата Моргана.
Какой волшебный на планете экипаж!
Пусть всё проходит... Незажившей раной
Суровых хроник Кромвеля болит
Надежд твоих подавленная смута
Моя Ирландия... С тобой был только миг
Всего столетье... но тоской запутан
Я в вечности, возможно только в лете,
где как-то камешки искал на берегу,
больное небо видя в синем свете.
Издалека беседу тихо заведу:
Тебя здесь нет и ты – воображенье
Моя фантазия, необъяснимый бред
Вокруг всё чуждо, вплоть до униженья
И праведных путей отныне просто – нет.
Есть только перепев потерянных основ
Легенд и сказок. Но найдут в могилах,
Ключи к секретам позабытых мертвых слов,
Друидов истин в знаках на менгирах.


Блукаючи над морем

«Omnia flumina fluctus maris, sed maris illius non impletur...»
(Liber Ecclesiastes. VII)*

Такий чудовий синій оксамит,
Такий прозорий над водою плач -
Як аргонавтів призабутий міт.
Читаю Данте. Ти мені пробач.
Не докоряй. Минуле – це міраж
Чи то абсурд. Моя fata morgana.
Який чудовий на планеті екіпаж!
Та все проходить… І відкрита рана
Суворих хронік Кромвеля болить
Твоїх повстань задушена надія -
Моя Ірландія… Я снив тобою мить -
Лише століття… Ностальгія
Чи то за вічністю чи то за літом,
На березі збираю камінці,
І небо хворе називаю оксамитом.
Розмову тиху заведу на манівці
Тебе немає – ти лише уява.
Мій спогад дивний, марення легке
Шляхів шукати нині – марна справа
Усе отруєно, усе кругом чуже.
І тільки призабутий переспів
Легенди дивної розкопаних могил
З скарбнички призабутих мертвих слів,
Друїдів істин та камінних брил…

Примітки:
* - «Всі потоки до моря пливуть, але воно не наповнюється…» (Кгига Проповідника. 7.) (лат.)