23сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

23

Актор, бува, схвильований, змарнілий,
Слова забуде, стане і стоїть,
Буває, звір реве оскаженіло,
А потім ляже й жалібно скавчить, -

Отак і я мовчу сором’язливо,
Не в змозі висловить моїх чуттів.
Якась незрима, надпотужна сила
Висмоктує із мене душу слів.

О, придивися! Погляд мій підкаже,
Чом не вуста, а серце гомонить,
Виразні очі і без слів розкажуть,
Що я живу тобою кожну мить.

Не покладай на вуха сподівання.
Очима слухати - ось благо для кохання.



СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

23

Немов актор, що погано вивчив свою роль,
Що наляканий і не може згадати слова,
Або ж якийсь дикий звір, сповнений люті,
Прилив сил котрого послаблює його власне серце;
Так само і я, не довіряючи собі, забуваю сказати:
Досконалі формули ритуалу кохання,
І в мені сила мого кохання немов в’яне,
Перевантажена його власною міццю.
О! Нехай же про все скаже погляд мій,
І німі пророки мого серця,
Що благають про кохання, сподіваються на погляд навзаєм
Так яскраво, як це не зміг би зробити язик!
О! Навчись же читати, що написало мовчазне кохання:
Чути очима - ось у чому делікатна дотепність любові.


№ 23
As an unperfect actor on the stage,
Who with his fear is put beside his part,
Or some fierce thing replete with too much rage,
Whose strength's abundance weakens his own heart;
So I, for fear of trust, forget to say
The perfect ceremony of love's rite,
And in mine own love's strength seem to decay,
O'ercharged with burthen of mine own love's might:
O let my looks be then the eloquence
And dumb presagers of my speaking breast,
Who plead for love, and look for recompense,
More than that tongue that more hath more expressed.
O learn to read what silent love hath writ:
To hear with eyes belongs to love's fine wit.