Для тебе

Кожен раз коли я тебе бачу, коли падає перший промінь на твій образ.
 Ти здаєшся мені ангелом.
 Твоя краса і світло вражає, відразу починає пробуджуватись низка спогадів.
 Які затуманюють погляд супроводжуючись ниючою біллю в серці.
 Я люблю цю біль.
 Вона як нагадування про те що було і могло бути.
 Про те що я могла б повернути все, в цю ж хвилину.
 Але мені здається що якби не ця біль я була б не я, а я надто сильно поважаю саму себе щоб змінювати цю біль.
 Ця біль стала частиною мене.

Я знаю ти б став чудовим мені чоловіком або найкращим другом.
 Але надто пізно, я закохалась в біль що дарують дотики твоєї душі.
 Люблю випадково зустрічати тебе в автобусах, це як лотерея випаде чи ні, зустріну чи знову схиблю.
 Коли все ж фортуна мені усміхається, я починаю тебе боятись, такий непереборний страх.  Він сковує мої думки, мої рухи.
 Я відлітаю від свого тіла, і дивлюсь зі сторони на себе як на фарфорову ляльку.
 Навіщо я так з собою, я ж могла б підійти, поговорити.
 Але тоді б павутинка мого самоконтролю порвалась би.
 Я плела її довгий час.
 Крок за кроком строїла в себе в душі твій образ.
 Він мені допомагав жити.
 Жити правильно, жити так щоб доказати тобі що я варта тебе.
 Я краща за інших, довгі роки я добивалась твоєї уваги, поки не дізналась правду.
 Ти сам цього прагнув.
 Це мене убило.
 Убило той образ людини – приклад для наслідування.
 До якого потрібно тягнутись, прагнути.
 В мене немає нікого більш успішного за тебе.
 Я пала низько в твоїх очах, але зараз стараюсь вибратись на верх відчайдушно хапаючись за паростки минулого в впереміжку з планами на майбутнє.
 Ти не знав, що саме ти допомагав моїй душі стати на вишу сходинку.
 Побороти себе, свої принципи.
 Саме через це я не можу бути поряд з тобою.
 Тоді мій світогляд знов піддасться краху, навіщо мені це?
 Мені подобається коли ти щось більше ніж я.
 Я заздрю тобі, і стараюсь походити на тебе.
 Я полюбила всю музику, що ти давав мені слухати, вона заповнила мої недоліки.
 Влилась в мене як раннішне проміння.
 Всі фільми і серіали, стали одними з найулюбленіших.
 А тепер і книжки ми читаємо одні й ті ж самі.
 Я стараюсь рости до тебе, до твого рівня.
 Ти не уявляєш як я гордилась тим, що не знаючи що ти читав ту книжку причитала її я.
Не прикидалась, що я її читала, а дійсно прочитала.
Сама, без твоєї поради.
 Це була як мить слави, я підросла в своїх очах.
 Можливо для тебе було це лиш дурним збігом обставин, але я радувалась як дитина, якій подарували песика.



Коли одна з моїх великих планів чи мрій здійснюються.
Я хочу щоб ти дізнався про це перший.
 Щоб  ти сказав що я молодець, десь там у душі, а на словах що тобі байдуже і це немає значення для тебе.
 Але ж я знаю що ти цьому радієш як і я.
 Я в це просто вірю, і так мені легше живеться.
Коли я це пишу, на моїх очах набігають сльози, а це означає, що мої слова правда.
 
Так ти дійсно моя зірка, яку так хочеться доторкатись, забрати до себе в обійми, помилуватись, насититись.
 Але це неможна!
 Ні в якому разі.
 Це помилка!
 Що потім робити?
 Я ж просто загниюсь від нудьги, почну думати, що я досягла вищої точки.
 Мені просто не буде чого прагнути.
 Ти мені даруєш почуття, яке б я назвала закінченість.
 Просто не хочеться боротись за себе.
Ти моя боротьба за життя.
 Ти не розумієш яке займаєш велике місце в моему житті.
Так само можливо і я для тебе, просто мрія.
 Стимул.
 Але ти питав себе, чи варто?
 Чи варто, втрачати цей стимул?
Навіщо позбавляти себе росту, морального?
Коли я з тобою я грузну в болоті, таю в багні своєї повсякденності .
Але коли я тут, я сама з собою.
 Я прагну тебе.
 Я прагну добитись твоєї уваги, твого захоплення.
 Я злітаю.
 В житті важливо мати, таку людину або мрію яку прагнеш понад усе.
 Моя це ти.

Ці думки я ніколи не записувала, бо не бачила необхідності.
 Але тепер, я захотіла сама собі признатись.
 Признатись тобі ж в твоїй величі.
Але все одно я ніколи тобі не покажу цього.
 В моїй поведінці ти не побачиш цього.
 Але очі, мене все ж видають.
 Я не розумію одного.
 Чому?
 При любій ситуації, була б то сварка чи найвище щастя.
  В  наших очах завжди розширені зіниці.
 Я не помічала більш такого ніде.
 Мене це завжди смішило, робило щасливою, бо я знаю людину у якої завжди при мені розширені зіниці.
 Навіть  коли він мене ненавидить.
 Це щось генетичне, ми категорично різні і дивовижно схожі.
 Як дві заряджені частинки які зіштовхуються, притягуються і відштовхуються. Притягуються, електризуються, коли напруга росте.
 Напруга самого серця.
 Самі удари виробляють енергію, від якої може горіти світло, в місті пару тижнів.
Дивовижно, як буває людина настільки рідною, і такою несумісною.
Два мерзенних, впертих характери.
 Яких зв'язок?
 Незрозуміло…
Стільки протиріч.
 Ти – боротьба!
Я порвала свого першого листа тобі.
 Спалила в вогнищі минулого, ти зробив те саме.
 В ньому було стільки болі, кохання та жалю, що мабуть плум;я розгорілось тільки завдяки йому.
Тепер ще один великий безглуздий текст.
 Ще одна спроба стати більшою ніж я є.
 Літаю в якомусь мареві, занурилась в тебе.
 В свої думки про тебе.
 Коли я тебе бачу стою поряд, іноді навіть вдається взяти тебе за руку, я не згадую нічого. Я відчайдушно відганяю спогади, посилаю їх в темряву.
 В мене це виходить дедалі краще.
 З кожним разом, я сильніша ніж була.
 І ти теж.
 Неначе з’являється якийсь імунітет.
Але іноді все ж хочеться, сісти згадати.
 Я вмикаю твої пісні, пісні від яких згортається душа, а розум безперервно шукає вимикач.
 Щоб витягти мене з цих спогадів.
 Вони дійсно чудові.
 Вони безглузді, шалені, іноді смішні, зворушливі.
 Але зазвичай мені приносять тільки біль і смуток.
 Смуток за минулим, воно ніколи не піде від мене.
 Неможливо забути людину з яким були такі спогади.
 Їх мало, але вони дійсно неперевершені.

Я пам;ятаю пісню яку ми вперше послухали в одних навушниках.
 Це була наша перша мить з’єднання душ.
 Мить піднесення.
 Брюссель – дощ.
 Я пам’ятаю як мене захопили незнані до цього почуття.
 Почуття перемоги, перемоги над твоєю бунтівною силою.
 Ейфорія яка продовжувалась 3 хвилини 37 секунд.
 Мені здалось, що я від блаженства підлетіла на 3 метри вгору.
 Це був саме той початок.
 Початок близькості.
 Це був один з найінтимніших моментів нашої історії.

Люблю твою недоступність.
 Люблю те почуття перед першим поцілунком.
 Тоді тільки й марила ним.
 Тоді місяць тільки й мріяла про твої губи.
 Засинала і просиналась з ними.
Знову ця ниюча біль.
 Навіщо я така мазохистка?

Дякую що ти переміг тоді.
 Мені потрібні були ці спогади.
 Ті чудові дні, я не забуду даю тобі слово.
 В мене нема більше фото і відео.
 Але це тільки на краще, тому що без них я пам’ятаю все краще, пам’ятаю по своєму.
 Фото видає всю порочність життя, вини не завжди гарні.
 Я навчилась видаляти невдалі фото.
 В мене збережені всі фото з твоєї сторінки, іноді я злюсь і видаляю їх, а потім сиджу і зберігаю по новому крузі.

Що б тобі сказала я ще?
Не знаю…
Думки сплутались занадто сильно щоб ще щось говорити.
Я вижала себе до останньої краплі.
Тепер тільки тиша, яку перебивають сумні мелодії ОЕ.
Ти можливо не зрозумієш суті, сказаного мною.
Як завжди скажеш що я безграмотне створіння.
Але тепер ти знаєш, що ти для мене вчитель.
І все що сказано тобою, всі твої слова, залишають слід в моїй дійсності.