Немає вже логіки в кожному вчинку,
У кожному слові її вже нема...
Я знову малюю веселу картинку,
Хоч і в душі лиш холодна зима...
Ні щастя, ні сум, ні щось зрозуміле,
Вікно тільки й вітер, що холодом дме...
І в двадцять своїх я лиш просто хотіла
До краплі відчути оте неземне,
Звідки всі мудреці цей початок взяли
Й розумним лиш чимось весь світ оцінили...
А я... Я самотня... Та тільки в душі...
І кров ще гаряче тече в моїх жилах...
Самотня... В душі... Й, мабудь, завжди буду...
Чому? Бо так краще, так краще мені,
Та в двадцять я вірю відверто у чудо,
Хоч вчинки й слова мої досить земні...
***
© Copyright: Инна Громовчук, 2013
Свидетельство о публикации №113090300032
Свидетельство о публикации №113090300032
Рецензии