Ти думаєш,що будеш жити вічно,
Але не вічний ти,не вічний світ.
Свій час ти раздаси для всіх публічно,
Залишивши собі лиш пару літ.
А потім,не встигаючи на потяг,
Захочеш вкрасти декілька хвилин,
Зустрічний вітер проклянеш і протяг,
Що не спинив для тебе часу плин.
Клястимеш зустрічей скасованих години,
Змарновані в буденності сліпій,
І швидкоплинність часу буззупинну,
Що розганяє швидше потяг твій.
У тих вагонах їде геть від тебе
Все те,для чого миті не знайшов.
Ти зрозумів:це все тобі так треба!
Але запізно -потяг відійшов.
Й ти рахуватимеш до ста або мільйона
Іржаві рейки-дні свого життя,
Поки від розпачу тебе знесилить втома,
Але в часу немає вороття.
В часу нема вороття
© Copyright: Человек Съ Марса, 2013
Свидетельство о публикации №113083108757
Свидетельство о публикации №113083108757
Рецензии