Йду на Ви!

Заранее прошу сильно больно не пинать. К своей радости обнаружила эту "сагу" в своих старых, еще студенческих лет, тетрадях. 2003 год

Чи є це день? Чи є це ніч?
Навкруги темно, тяжко, нудно.
Затихне плач, зав’язне біль,
Але в душі вона, отрута.

То давня птиця Гамаюн
Кричала з нашою землею,
Про те, що лихо зле, чуже
Іде до нас із Візантії.

І що богів – Сварога, Перуна
Розтрощіть думають, зламати,
Спалити святі нам міста,
Зганьбити віру нашу праву.

Сльозами вкрита Мать Земля,
Бо стільки крові проливають
Борці за вільний вік життя,
За віру Ірія, не рая.

За Сонце, за Вогонь, за Дощь!
Повстали люди за Всебожжя,
Але за часом лихоліть,
Хилились голови народу.

Ігор
Майорить в небі гордий стяг,
Дружина вже в поході,
І кличе Ігор: «За життя!
За Русь! За нашу волю!
Я заклинаю Сонце й День,
Я Ніч закляну й Зорі,
Майбутнє щоб моїх людей
Прийшло в Сварожій волі!»
Він тиверців та уличів
Приборкував; погроми
Вчинив на сході від Русі –
На те він князь та воїн.
На Каспій вийшов внук богів,
Шляхом жаги та зброї,
Він Руссю жив, він Русі ніс
Славетний час в покої.

Коня сідлає лютий князь,
Як коршуни на здобич
Летят і свищуть грідні все,
Женуть полки ті вої.
На деревлянські землі йшов
За данню, за оброком,
Але знайшов свій вічний сон
Останнім хибним кроком.
Осиротіла млада Русь –
Про те шепочуть трави;
Хто вистояв ковій рух
Не знав кочевій страти.
Але без помсти не пройде
Татьба та злочин чорний,
Княгиня Ольга власть бере –
Знов в небі стяже гордий.

Ольга
Помстилась гордая княгиня
За чоловіка свойого,
Древлянське плем’я занепало,
В полум’ї з неба загуло.
Княгиня стратила народ цей
Законом древнім та жорстким,
І силу всіх стихій природніх
Звернула на Іскоростень.
Вона ввела нові оброки,
Звела великії міста,
Але невдовзі охрестилась,
Хоча язичницей була.
Одна із перших зло прийнявши,
Тим вкрила Русь від позяхань
Підступних та нечистих греків,
Навпроти всіх своїх бажань.
Але все одно, лють відчизни,
Стояла за богів своїх,
За Перуна, за честь Стрибожу,
За Родів рід на тлі віків.

Святослав
Лють, вдача воїна, відвага,
Пекельний погляд злих очей,
Жадання слави, честі, волі,
Та вірний Вітчизні своїй.
Син Ольги – лютий Святослав
З походів розпочав своє княжіння,
Пішов на Волгу та Оку,
Від міста в’ятичів залишив лиш каміння.
Болгарів камських розгромив
Без жалю та без болю.
Він знав, що він теперь митець
Судьбини для народу.
Перед собой «Йду на Ви!»
Кидав, та йшов до бою,
Повагу й страх з собой ніс
Як стяг перед юрбою.
В священих рощах князь моливсь
Перуну та Сварогу,
Щоб дали силу та жагу,
Скували б міцну зброю.
Хазари, яси, косогори –
Усі пішли у небуття,
А Русь живе, Русь буде славна
За святославого життя.
Такого воїна не знала
Земля до тих сумних часів,
І не пізнає вже ніколи –
Славетним буде князь воїв!
Жахалась князя вся Європа,
Боялись дикі племена,
Але Цимісхій зрадив руса
Як чоловік не знадить… це війна.
Шляхом додому Святослава
Затримали морози у ріки,
Та печенізька свора хижа
Зробила чашу з княжої глави.
Дух Святослава злетів в Ірій,
Та Русь залишилась жива,
Жива той вірой, вірой Праві,
Яка і досі в нас жива.

Олег, Володимир, Ярополк
На місце Святослава стали троє –
Олег, Владимир, Ярополк,
І почалась війна кривава
За ласий Києва шматок.
Земля вкривається сльозами,
Сумують в капіщах чури,
Волхви із дня у день пророчуть
Червоні від крові ліси.
І вкрила сутінкова смуга
Засмучену країну Русь,
І навіть лихо каганатське
Померкло з часом цих разрух.
Посів на троні Володимир,
І зніс по черзі всіх богів,
Залишивши у пантеоні
Шістьох незламних праотців.
Сумують Хорс, Перун і Дажбог,
Семаргл, Стрибог та мать Макош –
Були вони богами Праві,
Тепер – герої для казок.
Але минуло літо й осінь,
Минає рік, пливає час,
Та Володимир землю зрадив,
Він зрадив віру праслов’ян.
І попливли по річці боги
З безоким Хорсом на чолі.
Дніпра вода була червоной –
Від крові тих хто Рід беріг.
Прийшло у землі християнство,
Був Ірій, виробили – рай,
Була любов, а стало рабство,
Замість «живи» почули «дух віддай».
Заради трону хрест прийнявши,
Заради влади зрадив все,
Забуті боги. Ідол християнський
Очолює церкви. Кінець
Немов прийшов прадавній вірі…
Проте і досі в нас живе,
Не хрест, а ріднеє паганство,
Не страх, а світла сила Праві є.