22-й сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

22

Не вірю дзеркалу, що каже: ти - сухар,
Допоки юність у тобі живе і грає.
Якщо ж лиця твого торкнеться смертний жар,
Тоді й мене хай Смерть до себе забирає.

Твою красу душею п’ю, як трунок з трав.
Два серця здавна скріплені любов’ю;
Ти взяв моє, мені своє віддав,
Відтак ми вдвох - ровесники з тобою!

Тож бережи себе від злісних чар,
Бо й я од себе лихо відганяю,
І серденько твоє - безцінний дар,
Як нянечка дитя, оберігаю.

Знай, голубе, на ниві двох сердець:
Одне помре - і другому кінець.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

22

Моє дзеркало не переконає мене в тому, що я старий,
Допоки ти одного віку з юністю;
Та коли я побачу на твоєму обличчі зморшки, що їх залишив Час,
Тоді я очікуватиму, що Смерть підіб’є підсумок моїм дням:
Адже уся твоя краса -
Це оздоблення серця мого,
Що живе у твоїх грудях, як  і твоє живе у моїх грудях,
То як же тоді я можу бути старший від тебе?
Тож, коханий, дбай про себе з такою ж
Турботою та дбайливістю, з якою це роблю я, не заради себе, а заради твоєї волі,
Несучи твоє серце, що я буду оберігати з турботою та обережністю,
Як дбайлива няня, що оберігає дитя від хвороб.
Не розраховуй заявити права на своє серце, коли моє помре,
Адже ти віддав його мені, щоб ніколи не повернути його.


№ 22
My glass shall not persuade me I am old,
So long as youth and thou are of one date,
But when in thee time's furrows I behold,
Then look I death my days should expiate:
For all that beauty that doth cover thee
Is but the seemly raiment of my heart,
Which in thy breast doth live, as thine in me.
How can I then be elder than thou art?
O! therefore, love, be of thyself so wary
As I not for myself, but for thee will,
Bearing thy heart, which I will keep so chary
As tender nurse her babe from faring ill:
Presume not on thy heart when mine is slain;
Thou gav'st me thine not to give back again.