Про 1золенту

Психологія зла
В холодильнику спить,
Фонотека дощу,
Заховалась
За призмою часу,
Світлотінь заламалась
І зникла в четвер,
А у небі шумлять,
Розпускають плітки,
Простір крилами рвуть,
Шаленіють і верещать
Помаранчеві альбатроси...

Я зносив третю пару
Срібних штанів,
Тридцять мідних хлібів
Згриз до самого щенту,
А в вівторок я був
Сам не свій,
Я жував ізоленту
(А хотілося струму:
Соковитих смачних
Вольт лукаво гарячих
Двісті двадцять ковтнути,
Ситим стати
І стати зрячим!
Але зуби не ті,
Але очі не бачать,
А думки стали
Зовсім ледачі.
Ну а голод,
Той зовсім здурів,
І накинувсь
На мене
З самого ранку,
Я тікав, не хотів,
Але все ж таки
Скуштував
Синювато-терпку
І огидну таку
Ізоленту!),
Хромосоми мої
Зовсім дико
Дивились на мене,
Лімфоцити мої
В повному шоці,
А п'ять пальців
На лівій руці
Ізоленту рвали
Із рота,
А п'ять пальців
На правій руці
Знов туди
Її запихали.
І мій мозок
Зовсім здурів,
Ну а зуби
Все рвали, жували.
Я в вівторок
Був сам не свій,
Наді мною
Зелені лелеки літали.

Я тоді зрозумів,
Я тепер зрозумів,
Я в вівторок здурів,
Бо зелених лелек
Не буває.
Але потім прозрів,
Гляньте ж всі:
Он же там
Помаранчеві альбатроси
Кружляють.
Значить є,
Значить є
І зелені лелеки.
Просто я
Трохи втомивсь
Від зимової
Клятої спеки.
Просто трохи думки
Каламутними стали.
І я сам звісно свій,
І не втратив я розум:
Просто то
Побічний ефект
Що буває лише
На морозі.
Просто треба було
Перед тим
Як вживати
Розігріти,
Підсмажити
На масличку
Синювато-терпку
Ізоленту.