Здається, не термін і навіть не срок -
Лиш проміжок часу, повітря ковток,
Загублений в просторі, мареві снів,
Та я буду з ним до скону віків.
Для повного щастя – година. Ні, більше
Для того, щоб я зрозуміла – живу.
Та зараз зо мною обмежена тиша -
Потрібен лиш простір думок наяву.
Розбила б його у чудову картину,
Там буде мораль і основа основ.
Перетворюся на зверхню людину,
Не розумітиму слова «любов».
Кричати набридло - навчусь шепотіти,
Бо, може, тоді хтось почує мене.
Хотіла би вересень цей пережити,
І те, що болить, сподіваюсь, мине.
Ще дуже хотіла закінчити фразу,
А потім нею палити мости,
Але не змогла - не вийшло відразу:
Мені не вдалося так просто піти.
Цей проміжок часу завис у повітрі,
А я не хотіла губити його:
Півтори години в пекучому вітрі -
І вуглик зостався від серця мого.
Пiвтори години
© Copyright: Даша Капуста, 2013
Свидетельство о публикации №113082103300
Свидетельство о публикации №113082103300
Рецензии