На похилому...

На похилому небі між хмарами зорі марніють,
Сиротина верба над сумною водою тремтить.
А морози лютують, вітри по степах шаленіють,
І лелека на стріху вже третю весну не летить.
Від чиєї зневаги, з чиєї провини
Похилилися хати, пожухли лани?...
Занедужала мати - свята Україна.
Чи не бачуть сини? Чи не чують вони?
Де ж ту правду шукать, як ніхто вже нікому не вірить?
Не здійснилися мрії, навіяні часом новим...
А матусине серце до іншої долі воліє:
Хоче миру, любові та злагоди в домі своїм.
Все минеться, все буде, я знаю. Я знаю!
Це ж не те щоб до Бога очей не звести.
І луною несе аж на схил небокраю
Покояннеє синове "Мамо, прости!"...
                І ростали сніги,
                І прозора вода виграє,
                І лелека летить до гнізда,
                І похмурі обличча щочасу ясніш,
                І щаслива дитина біжить босоніж,
                І в мозоляні руки пшеницю схиля
                Повним колосом щира на вдяку земля.