Иди! Из стихов Ларисы Вировец

На http://www.stihi.ru/2013/07/20/543

                «…смотрят с тёмных небес
                погибшие поэты и герои –
        все те, что отдали жизнь за будущее твоё".
                С. Фоменко

Ржавые скрипнут ворота, вот распахнулись, иди!
Только невесело что-то: как же дорогу найти?
Так и собака, что знала только ошейник и цепь,
ждёт от хозяина знака, чтобы за палкой лететь,
просто резвиться на воле или услышать приказ,
сопровождаемый болью вместе с командою «Фас!»

Так малолетний преступник будущим грезит, но там,
перед воротами – в ступор, шагу не сделает сам
прочь от тюрьмы, из-под стражи, в сторону прочь от беды.
Проще - убийства и кражи и замести все следы...
Дальше привычною стежкой: драки и водка, тюрьма…
Были мечты его дерзки. Только они задарма.

И разрывают на части. Больно, но как же посметь!
Горе-герои в ненастье тянут на муку, на смерть.
Мать и седа, и убога. Где потеряла сынов?
Где же на волю дорога? И не увидеть – темно...
Пусть же в серебряном свете тропы укажут следы.
Гибли не даром поэты. Молвят: «Не бойся! Иди!»


   "...дивляться з темних небес
                загиблі поети й герої -
                всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє".
                С. Фоменко
 Лариса Вировец               
Рипнуть іржаві ворота. Браму прочинено, йди!
А на обличчі скорбота: вільно іти — та куди?
Так і собака, що змалку знав лиш ціпок та ланцюг,
жде від хазяїна знаку, дозволу взяти оцю
зроду небачену волю, звичний почути наказ,
здобрений опіком болю вкупі з командою «Фас!».

Так малолітній злочинець марить майбутнім життям,
але дверей не прочинить, кроку не зважиться сам
від буцегарні ступити, вбік відійти від біди.
Ліпше украсти чи вбити і замітати сліди
звичною стежкою далі: бійка, горілка, тюрма...
Де ж його мрії зухвалі? Світлі надії?.. Нема.

І роздирають надвоє, сповнюють болем ущерть.
Злодії, горе-герої тягнуть на муку, на смерть.
Матінко, сива й убога, де ти згубила синів?
Довга на волю дорога, й овид уже потьмянів...
Йди ж, хай у місячнім сріблі вкажуть дорогу сліди.
Дивляться з неба загиблі, кажуть: Не бійся! Іди!