В казки я вірила колись...
Мені здавалося, що віра ця назавжди.
Дорослою, так швидко стала, - зажуривсь,
І зрозуміла, що усе лиш жарти.
Життя насправді, не таке просте,
Казки нажаль залишились в минулім.
Свідомість спрощує нам не усе,
І б’ється в серце, залягає в сумі.
Малий струмочок ллється у ріку,
І з хвилями єднається так швидко.
Не встиг побачити, осмислити свою красу,
І так стає мені за нього гірко...
От так і я...
Не зчулася, як все пройшло.
Як мало в небесах літала...
І життєдайне джерело, мене чомусь все оппікало.
Святим не стане серце променисте,
В якім з народження живе любов.
Мені хотілося вдягнути мамине намисто,
Казкову як в дитинстві, пригадати роль...
В казки я вiрила колись...
© Copyright: Галина Яковлева Украина, 2013
Свидетельство о публикации №113081708304
Свидетельство о публикации №113081708304
Рецензии
