Загублена зiрочка. Казка-притча
Він ніжно пригорнув її, і вуста злилися в медвяно-солодкім поцілункові.
Кохана, - лагідно прошепотів. – Бачиш ту зірочку, що якраз над нами?
Так. Вона найяскравіше світить.
От затим я її і вибрав.То була моя зірочка. Тепер вона буде нашою. Як прийде час залишати цю прекрасну Землю, то, можливо, ми зустрінемось там. А якщо трапиться, що я перший піду у вічність, то ти не засмучуйся, не тужи. А коли вже тобі стане невимовно сумно, то пильно поглянь на нічне небо і віднайди нашу зірочку. А я дивитимусь на тебе з висоти. І наші погляди зустрінуться.
Коханій здавалось, що вони будуть жити вічно, але довірливо притулилась до грудей коханого і покірно кивнула своєю голівкою.
Час не йшов, а стрімко летів. В шаленім бігу закохані все рідше і рідше дивились в нічне небо. Перші крики новонароджених діток. Їх перші кроки... Перші слова.... Перше кохання і перше розчарування... Звичайні земні турботи..
І сталося так, як і передрікав коханий. Земне життя несподівано обірвалося, і пішов коханий у вічність. Дуже тяжко преживала кохана втрату. Тужила, сумувала. І згадала про їхню зірочку. Стала вдивлятись в небо, всіяне зірками. Всі мерехтять, манять своїм холодним сяйвом, чарують зір. Як не вдивляється, та зірочку свою не може впізнати. Чи зір притупився, чи зірочка потьмяніла, не так яскраво світить?
І заплакала гірко кохана від туги та безпорадності. Сльози, мов дорогоцінні діаманти в декілька карат, рясніли на змарнілім личку. Можливо ось в цю хвилину коханий зорить з висоти і чекає від неї такого ж ніжного погляду, сповненого любові і ніжності. Підняла голову, ще раз глянула крізь сльози на небо з міріадами зірок, а душа волала, хотілось закричати на весь світ:
- Любі закохані! Не дозволяйте клопотам і турботам приземляти! Хоч зрідка підводьте зір, щоб глянути на красу нічного неба і віднайти зірочку, ту єдину і неповторну, що сяє лише для вас!
02.02.12 Київ
Свидетельство о публикации №113081606921