Цей образ часто-густо вересневий,
глибокий холод й в грудях прозаїзм.
В очах нещадні зуби лева,
а замість тіла просто механізм.
А руки чисті,заколисані зорею,
повзуть вже рими одинокі,
коли я бачу вітер з нею
й її скупі відчайні кроки.
Позаду тінь кипить у хвилі
попереду січневий холод,
вона ж збирає в білі руки силу,
щоб вистоять душевний голод.
Війною й тя’жкими трудами,
мов лань,біжить вперед-в негоду.
Задушні краплі ніжного органу
тепер боятись жінці вже не в моді!
Вона відкриє всі закриті двері
збере пісок,що так сліпить
і зрозуміє посмішки нещирі
й ту душу,що крізь плач кричить..
Сильна!
© Copyright: Валерия Зенинец, 2013
Свидетельство о публикации №113081506007
Свидетельство о публикации №113081506007
Рецензии