Справжніх зараз не чекають,
не присвячують пісень.
Їх не люблять, не кохають,
З ними не стрічають день.
А вони нас так шукають –
світ безмежний на путі.
А ми п’ємо літри чаю
й кажемо слова пусті.
Ми ж наситимось доступним.
Всім, що легко дістається
І нехай це вельми згубно,
але нашим життям зветься.
Справжніх светр один зігріє,
дотик ніжного мовчання.
Непочуті дикі мрії
й компліменти несказані.
Відстань справжніх лиш єднає,
їх відчути можна вдихом.
Той , хто вірить, той чекає,
бо вони приходять тихо.
Бо вони приходять тихо
© Copyright: Валерия Зенинец, 2013
Свидетельство о публикации №113081505922
Свидетельство о публикации №113081505922
Рецензии