Байдужим може бути кожен

Вдихнем цей день на повні груди,
карбуєм профіль кремом гордим.
Сьогодні кам’яні споруди.
всередині раби, а звиду всі ми лорди.

Відчути й промовчати ще не значить
любити щось і когось до нестями,
А я вдаю тихенько, що не бачу
і поховаю погляд за бровами.

Та звідкись холод мряк твої взялися
вінком мене терновим обпекли
бо, мабуть, дуже голосно сміюся?
й мені краси із неба не дали?

Чекай, а, може, ще зігріє ватра?
осінній подих, дикий крик?
я ще не знаю, ким же буду завтра
напівдитям чи жінкочоловік?

Портрет весь витканий тобою в коридорі,
ховаю досі, хоч він майже стертий
а ти в розвагах десь на морі,
я тут : згорівша і подерта.

І сліз кортить мені нажертись
давно вже ванну я набрала,
 та в ній неромантично взяти вмерти
там публіки зрадливої замало.

Вбиті морально, самі себе доб’ють фізично
Занадто повне брехні ложе,
та  бути цинічною жінці не личить,
але байдужим може бути кожен.