І що не кажи все потрібно міняти,
І час не дає жоднім з нас передих...
Нас змін не уникнути й треба гортати
Людей, це життя без не бачиш яких...
І що не кажи..час— жорстока тварюка,
Вона непомітна та бє найсильніш,
Дарує він сивість і мудрості муки
І волю дає, небезпечну, мов ніж..
І як не дивись, непомітним він буде,
І що не роби, не спіймати його..
Він діє потиху і стискує груди
Тим болем жорстким, що в чужих за свого..
Все ж, що не кажи, а нас зміни потрібні,
Досягнень без цього в житті не буде...
Багато здаються, існуючи дрібно
І спогад від них лиш секунди гуде..
Кричи не кричи, часто зміни болючі,
Вони виривають шмаття із сердець..
Лишається рана...і спогад пекучий...
Що сіллю стає, як ввірве вітерець...
А вітер той тихий, це спогад коханий,
Лиш в ньому ти будеш така, як була..
І хоч він болючий, та завжди чеканий..
Із ним ти ведеш..а не була і вела...
зм ни, б ль, час...
© Copyright: Тетяна Сугак, 2013
Свидетельство о публикации №113081400815
Свидетельство о публикации №113081400815
Рецензии