18 сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


18

Чи з літнім днем тебе зрівняю?
О, ні! Ти значно лагідніший.
Травневий цвіт гроза збиває,
Спливає літо чимскоріше.

Буває сонце нещадиме;
Бува, що небо сіре, мляве.
Так зрозуміло все, так зримо:
Наш світ незатишний, хитлявий.

Тобі ж пророчу я цвітіння,
Твоєму літу не змарніти.
І Смерть тебе не вкриє тінню,
Бо ти у слові будеш жити.

Допоки світ стоїть, допоки душі зріють,
Твоя краса і вірш мій не зотліють.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

18

Чи порівняти мені тебе з літнім днем?
Але ж ти значно красивіший і більш помірний:
Різкі вітри шарпають милі бруньки Травня,
І строк, на який літо орендує природу, надто короткий; 
Іноді небесне око сяє занадто гаряче,
Іноді його золота будова затемнюється,
А іноді світле перестає бути світлим,
Волею випадку або ж природи стаючи неохайним: 
Та твоє вічне літо не поблякне,
Ти не втратиш тієї краси, якою володієш,
І так само й Смерть не буде вихвалятися, що ти ходиш в Її тіні,
Коли ти з часом зростатимеш у цих вічних рядках,
Допоки люди дихають, допоки очі бачать,
До тих пір живе і це (творіння моє), і це дарує життя тобі.

 
№ 18
Shall I compare thee to a summer's day?
Thou art more lovely and more temperate:
Rough winds do shake the darling buds of May,
And summer's lease hath all too short a date;
Sometime too hot the eye of heaven shines,
And often is his gold complexion dimmed;
And every fair from fair sometime declines,
By chance or nature's changing course untrimmed:
But thy eternal summer shall not fade,
Nor lose possession of that fair thou ow'st,
Nor shall death brag thou wand'rest in his shade,
When in eternal lines to time thou grow'st.
So long as men can breathe or eyes can see,
So long lives this, and this gives life to thee.