15 сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


15

Так чітко бачу: паросток зерна
Стоїть у колосі короткий строк.
Світ – сцена, де вистрибує мана
Під сурми яро сяючих зірок.

Людина-колос, - як тут не крути, -
Небесний задум втілює в життя;
Іде у зріст, а потім з висоти
Дозрілих літ летить у небуття.

У роздумах про тривкість, друже мій,
Твій образ, наче мед, очима п’ю,
Бо знаю я, що Дядько-Тлін гнівний
Чатує вже на молодість твою.
 
Та він не в силах збити тебе з ніг.
Мої вірші - твій вірний оберіг.
 
СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

15

Коли я розмірковую, що все, що росте,
Залишається досконалим лише на коротку мить,
Що все, що постає на цій величезній сцені, - лише ілюзія,
Яка супроводжується невловимим впливом зірок;
Коли я осягаю, що люди ростуть так само, як і рослини,
З турботою та під наглядом того ж таки Неба,
І всі як один вихваляються з молодечим ґонором, та на зламі висоти починається занепад,
А потім їхній прояв хоробрості геть вивітрюється з пам’яті;
І тоді твоє шанобливе ставлення до визначеної непостійності моменту
Робить тебе в моїх очах найбагатшим проявом юності,
Де руйнівний Час сперечається з Розпадом,
Намагаючись перетворити день твоєї юності на змарнілу ніч;
І весь у битві з Часом за твою любов,
Коли Він відніматиме її від тебе, я обдарую тебе нею знову.


№ 15
When I consider every thing that grows
Holds in perfection but a little moment,
That this huge stage presenteth nought but shows
Whereon the stars in secret influence comment;
When I perceive that men as plants increase,
Cheered and checked even by the self-same sky,
Vaunt in their youthful sap, at height decrease,
And wear their brave state out of memory:
Then the conceit of this inconstant stay
Sets you most rich in youth before my sight,
Where wasteful time debateth with decay
To change your day of youth to sullied night,
And all in war with Time for love of you,
As he takes from you, I engraft you new.