13 сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

13

Не потурай надуманій подобі,
Поки живеш, лишайся сам собою!
Щоб смерть перемогти, зостав по собі
Того, з ким будеш ти одною кров’ю.

Як мудро все! В оренду від Природи
Отримав ти красу і стать для того,
Щоб витвором божественної вроди
Сплатити Їй і вже не мати боргу.

Чи хтось дозволить занепасти дому,
Який зміцняти треба проти хуги,
Щоб не піддатись вітру руйнівному
Тривалої морозної потуги? –

Так чинять непутні. Чи ти б того хотів?
Син батька дбалого, стань батьком для синів!

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

13

О, якби ти був самим собою! Проте, моя любове, ти
Не належатимеш собі довше, ніж житимеш на світі;
Треба тобі готуватися до кінця, який поступово наближається,
І свою милу подобу передати комусь іншому,
Щоб краса, яку дано тобі в оренду,
Не мала зупину; тоді ти був би
Знову самим собою, навіть після своєї кончини,
Коли твій чарівний нащадок понесе твій милий образ.
Хто дозволить такому прекрасному дому занепасти,
Хто з благочестивих мужів не постане
Супроти сурових штормів зимових днів
Та несамовитої люті одвічного холоду смерті?
Ніхто, крім пройдисвіта! Любий мій, ти знаєш,
У тебе був батько; нехай твій син скаже те саме.


№ 13
O that you were your self; but, love, you are
No longer yours, than you your self here live;
Against this coming end you should prepare,
And your sweet semblance to some other give:
So should that beauty which you hold in lease
Find no determination; then you were
Your self again after your self's decease,
When your sweet issue your sweet form should bear.
Who lets so fair a house fall to decay,
Which husbandry in honour might uphold
Against the stormy gusts of winter's day
And barren rage of death's eternal cold?
O, none but unthrift. Dear my love, you know,
You had a father: let your son say so.