12 сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

12

У час, як день вінчається з минулим,
Як в’яне квітка - чи була весна?,
Як чуб - ознака, що літа майнули -
Покриє, наче сріблом, сивина;

У час, як дубняки постануть голі,
А землю вкриють жовті килими,
А ще, як хліб жнивар збере на полі,
Готуючись до лютої зими, -

Я визнаю: адже й твоя подоба
Загальному закону підляга.
Усе живе, на жаль, іде до гробу,
І день за днем втрачається снага.

Серп Часу тільки той перемагає,
Хто по собі нащадка залишає.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

12

Коли я рахую, як годинник відлічує Час,
І бачу, як хоробрий день поглинає підступна ніч;
Коли я дивлюсь, як в’яне фіалка
І як сивішають шерстинки на шкурі соболя, стаючи сріблясто-білими;
Коли бачу я високі голі дерева з опалим листям,
Які давали притулок від спеки стадам,
І зелень літа, пов’язану  в снопи,
Котрі везуть на возах, і колосся стирчить, немов білі бороди,
Тоді я замислююсь, що може статися з твоєю красою,
Адже ти також приречений на старіння,
І все красиве і миле відходить у небуття,
Помирає так само швидко, як щось нове зростає.
Ніщо не може захистити від коси Часу,
Отже, народи нащадків, щоб вони, прийшовши в цей світ, сміливо зайняли твоє місце по часі своєму.


№ 12
When I do count the clock that tells the time,
And see the brave day sunk in hideous night;
When I behold the violet past prime,
And sable curls all silvered o'er with white;
When lofty trees I see barren of leaves,
Which erst from heat did canopy the herd,
And summer's green all girded up in sheaves,
Borne on the bier with white and bristly beard,
Then of thy beauty do I question make,
That thou among the wastes of time must go,
Since sweets and beauties do themselves forsake
And die as fast as they see others grow;
And nothing 'gainst Time's scythe can make defence
Save breed, to brave him when he takes thee hence.