Розвиднілося. Відсвітало.
Росою вкрилася трава.
Туман повільно над світами
Важкими смугами сплива.
І вже мене не оборонить
Моя заступниця-судьба.
І срібний дощ по срібних скронях,
І срібні зайчики кульбаб.
Твого обличчя полиск мідний
Без жодних сумнівів й жалю.
Ти знаєш, я не Артеміда.
Я полювати не люблю.
Не вмію я когось ловити
В підступну пастку чи сильце.
Я прагну вірити і жити,
Не закриваючи лице.
Ти любиш хитрощі і битви,
Шалений штурм. Вогонь і кров.
Ти хочеш так мене любити,
Щоб це була вже не любов.
Та маєш знати достеменно,
Що в тих лісах, де я живу,
Ти мусиш сам прийти до мене
І скласти зброю на траву.
Прийти, як ходять бог до бога,
Як до струни іде струна.
Це буде, може, й перемога,
Але небесна, не земна.
Артемiда
© Copyright: Таня Яковенко, 2013
Свидетельство о публикации №113081109628
Свидетельство о публикации №113081109628
Рецензии