Телефон... Елена Каминская

                Перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/2013/08/09/7323      


Телефон  молчит, затих… может, ждёт, метаясь,
Слов, что ценны лишь на миг, хлынут, словно стая…
Каждой клетке – господин…(то не крик, не имя)
Их услышит тот, один, слов платком обнимет…

Не мороз хоть на дворе –  без платка нелепо.
Люди о ночной поре, под открытым небом
Пели и играли так, что огнём пылало:
Перепрыгнул кто – казак... весело бывало!

И болтали обо всём, в мире что случилось…
Что не всем всегда везёт: старость приключилась…
Молодые – голубки, звон плывёт от церкви.
Или: конь чужой – с руки… травы косит серпик…

Звуки песен – за моря, словно кто забросил.
Не гадали: «до» ли,  «ля» – знали в поле росы,
Знали сено, сеновал…нынче стало тихо…
Позвони, пусть губ овал дарит мне утеху!

Телефон как онемел, пальцы – ждут касаний…
Пусть бы голос прохрипел – тишина так саднит…
Не молчи, скажи про боль, про рассвет, что в радость,
Я же хлеб тебе и соль, горечь я и сладость!

Набираю номер твой – звон себе смеётся:
– Дозвонись-ка, свет ты мой, сердце пусть зайдётся!
Обними сама, скажи: все слова – железо?
– Потеряла я ножи, нечем стало резать…

Вспомню славный летний час (остальное пофиг),
Тёплый дождь, что лил на нас, стол и банку с кофе,
В небе – радуги весло, в речке рядом плыли…
В телефоне: – Нам везло, счастливы мы были!

Были глупыми не раз, страсть в телах кипела.
Тратили мы ценный час – и стояло дело…
День вернёшь когда-нибудь? Он теперь так нужен!
– Всё я сделаю, забудь!.. (Ох, и трудно с мужем!))


Оригинал:

Телефон усе мовчить, певно, він чекає
 Слів, що важать тільки мить, ринуть, ніби зграя,
 Долетять до всіх клітин (це не крик, не стогін)
 Їх почує той один, прийде та огорне...

 Може й тепло надворі, з слів хустину - треба!
 Люди й пізньої пори, в полі по-під небом,
 І співали, й  грались  так:  вогнище  палало,
 Перестрибнув хто  -  козак.  Весело бувало!

 Гомоніли про усе, що на світі сталось:
 Що комусь завжди везе; йде до інших старість;
 Молодята-голуби, дзвін лунає з церкви;
 Викрав хтось коня собі; трави косить серпик...

 Спів летів і за моря,  ніби  хтось  закинув...
 Хто з них знав чи "до", чи "ля", знали поле, сіно...
 Відійшли оті часи... Холод, тінь  і  ... тихо.
 Подзвони та принеси ти словами втіху!

 Телефон чекає слів, цифри - пальців дотик,
 Хай би голос і хрипів... Тиша ранить всоте...
 Не мовчи, кажи про біль, радісний світанок!
 Я ж і хліб тобі, і сіль, чуєш, не відстану!!!

 Набираю номер твій, дзвін собі сміється:
 "Додзвонись-но ти, зумій, доберись до серця!
 Обійми сама, скажи, всі слова - догана?"
 Розгубила я ножі, різати не стану,

 Пригадаю літній час, сонечко ласкаве,
 Теплий дощ, що лив на нас, стіл, на ньому - кава,
 Квіти, райдуги весло, річку пустотливу!
 В телефоні: "Нам везло, ми були щасливі...

 Молоді, дурні – не раз,  тілом  -  надто  жваві,
 Витрачали   цінний  час,  бо  ливили  гави…
 Чи поверниш день на ніч? Я б чекав до віку!"
 "Все зроблю, у тому й річ!" ( Важко з чоловіком)))


11. 08. 2013